Верховний Суд роз'яснив, коли договір оренди землі визнається недійсним

Суть справи: позивач (власник земельної ділянки) звернувся до суду з позовом до орендаря про визнання договору оренди землі недійсним. Позов обґрунтовано тим, що договір є недійсним, оскільки не відповідає вимогам чинного законодавства.

Зокрема, позивач вказав, що:

- у договорі вказано, що в оренду передається 7,43 га землі, проте дійсна площа становить 7,4328 га;

- оскільки договір оренди землі є договором ренти, він повинен бути нотаріально посвідчений;

- у договорі не вказано, на підставі яких документів він є власником земельної ділянки, не зазначено її кадастровий номер, не підписано сторонами акт прийому-передачі земельної ділянки;

- при укладенні договору не було визначено нормативну грошову оцінку земельної ділянки;

- в договорі не вказано адреси учасників правочину, їх ідентифікаційні номери та паспортні дані;

- відсутні умови перегляду орендної плати у зв'язку з інфляцією.

Місцевий та апеляційний суди відмовили у задоволенні позову, вказавши на відсутність передбачених законом підстав для визнання спірного договору оренди землі недійсним.

Колегія суддів Цивільного суду ВС із таким висновком погодилась, вказавши наступне.

Відповідну постанову у справі № 471/761/17-ц ВС прийняв 30.07.2020. З повним текстом постанови можна ознайомитися в системі аналізу судових рішень VERDICTUM, яку можна протестувати тут.

Згідно зі статтями 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є:

- пред'явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою;

- наявність підстав для оспорювання правочину;

- встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. 

Верховний Суд вказав, що відсутність однієї із істотних умов у договорі оренди землі, передбачених ч. 1 ст. 15 Закону "Про оренду землі"(у редакції, чинній на момент укладення оспорюваного договору), може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише у разі встановлення факту порушення, невизнання або оспорення прав, свобод чи інтересів особи, яка звертається із позовом. 

Джерело: ЮРЛІГА