Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
Особа звернувся до суду з клопотанням про визнання та надання дозволу на примусове виконання на території України постанови суду Ізраїлю у частині участі його у вільному спілкуванні з дочкою.
Суд першої інстанції вирішив клопотання задовольнити та надав дозвіл на примусове виконання на території України постанови суду з сімейних справ Тель-Авівського округу.Суд першої інстанції вважав, що клопотання особи про визнання та надання дозволу на примусове виконання на території України рішення іноземного суду є обґрунтованим, а постанова іноземного суду такою, що підлягає примусовому виконанню на території України.
Апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання.
Суд зазначив, що умовою визнання та виконання рішення іноземного суду, що підлягає примусовому виконанню є наявність міжнародного договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. При цьому необхідно виходити із загальних правил про те, що міжнародні договори про правову допомогу поширюються лише на суб`єктів держав-учасниць, а якщо між учасниками багатосторонніх договорів існують ще і двосторонні або спеціальні угоди з питань правової допомоги, то повинні застосовуватися відповідні норми тих договорів і угод, які набули чинності пізніше.
Суд апеляційної інстанції виходив з того, що оскільки між Україною та державною Ізраїль не укладено міжнародного договору про взаємне надання правової допомоги, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, щодо визнання та примусового виконання рішень судів держави Ізраїль на території України, а тому у суду першої інстанції не було правових підстав для визнання та надання дозволу на примусове виконання на території України постанови суду з сімейних справ.
Касаційний цивільний суд ВС визнав вірним вирішення клопотання судом першої інстанції, а постанову апеляційного суду скасував.
ВС зазначив, що статтею 462 ЦПК України (у редакції, чинній на час подачі клопотання) рішення іноземного суду (суду іноземної держави, інших компетентних органів іноземних держав, до компетенції яких належить розгляд цивільних справ) визнаються та виконуються в Україні, якщо їх визнання та виконання передбачено міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності.
Нормою частини першої статті 462 ЦПК України визначено дві правові підстави (умови), за яких рішення іноземного суду визнається та виконується в Україні: перша - це наявність міжнародного договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України; друга - за принципом взаємності.
Суд дійшов висновку, що міжнародний сімейний спір підпадає під сферу дії Гаазької конвенції про батьківську відповідальність, право, що застосовується, визнання і виконання судових рішень та співробітництво у сфері батьківської відповідальності 1996 року.
Гаазька конвенція 1996 року ратифікована Україною, проте не є чинною для держави Ізраїль, тому її положення не можуть бути застосовані у цій справі. Крім того, Україна та держава Ізраїль не мають будь-якого іншого міжнародного багатостороннього договору, який би регулював питання визнання і виконання судових рішень у цій категорії справ, і не мають також двостороннього договору про правову допомогу у цивільних і сімейних справах.
ВС зазначив, що, відмовляючи у задоволенні клопотання особи про визнання та надання дозволу на примусове виконання на території України рішення іноземного суду, суд апеляційної інстанції правильно зазначив, що між Україною та державною Ізраїль не укладено міжнародного договору про взаємне надання правової допомоги, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, щодо визнання та примусового виконання рішень судів держави Ізраїль на території України, проте, виходячи зі змісту частини першої статті 462 ЦПК України, відсутність міжнародного договору не може бути підставою для відмови у визнанні та виконанні іноземного судового рішення, оскільки у такому випадку застосовується принцип взаємності.
Суд касаційної інстанції роз’яснив, що для правильного застосування принципу взаємності як умови для визнання і виконання іноземного судового рішення є важливими положеннями частини другої статті 462 ЦПК України: «У разі якщо визнання та виконання рішення іноземного суду залежить від принципу взаємності, вважається, що він існує, оскільки не доведено інше».
ВС зазначив, що положення статті 462 ЦПК України дозволяють зробити такі висновки:
1) відсутність міжнародного договору не може бути перешкодою для визнання і надання дозволу на виконання на території України іноземного судового рішення, останнє може бути здійснено на основі принципу взаємності;
2) наявність взаємності презюмується (правило сприятливого ставлення щодо визнання і виконання іноземних судових рішень);
3) доказування зворотного (відсутність забезпечення взаємності в іноземній державі) покладається на заінтересовану особу (боржника).
Оскільки матеріали справи не містили доказів наявності того, що держава Ізраїль не забезпечує взаємність у визнанні та виконанні на своїй території рішень, ухвалених українськими судами, ВС дійшов висновку про наявність підстав для задоволення клопотання (постанова від 06.05.2020 у справі № 199/3311/18).
_03_03.png)
