Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
Верховний Суд колегією суддів Касаційного кримінального суду у справі № 459/2219/20 виснував правову позицію що кваліфікації дій щодо вивезення дерев з приватної території.
ККС ВС вказав, що приписи закону означають ні що інше як те, що на праві власності власнику земельної ділянки належать багаторічні насадження (дерева), які за приписами Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (ст. 4) не потребують окремого офіційного визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Дерева, що ростуть на території приватного підприємства перебувають у його власності на підставі приписів вказаних вище норм ЦК і ЗК. Виникнення та існування права власності на дерева, розташовані на земельній ділянці, не обумовлюється дотриманням приписів обліку за стандартами та правилами ведення бухгалтерського обліку та звітності.
За ознаками предмета кримінального правопорушення крадіжку (ст. 185 КК) необхідно відмежовувати від правопорушення, передбаченого ст. 246 КК, предметом якого є дерева і чагарники, які ростуть у лісах, захисних та інших лісових насадженнях, у заповідниках або на територіях та об`єктах природно-заповідного фонду.
Порубка дерев і чагарників на територіях, не віднесених до лісового фонду (ст. 4 Лісового кодексу України), не тягне відповідальності за ст. 246 КК. Незаконна порубка з корисливою метою дерев і чагарників поза межами лісового фонду України (на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних, садових чи інших земельних ділянках) утворює склад кримінального правопорушення проти власності або самоправства.
Дерева на земельній ділянці є власністю фізичних або юридичних осіб, на відміну від незаконної порубки лісу, вони включені в цивільно-правовий (господарський) обіг і в такий спосіб набули якості майна (товару з міновою вартістю), отже є предметом кримінальних правопорушень проти власності. Відокремлення їх від кореня і викрадення, правильно кваліфіковано в цьому провадженні за ч. 3 ст. 185 КК.
Водночас ККС ВС дав правову оцінку доводам касаційної скарги щодо кваліфікації дій засудженого за ознакою проникнення у сховище.
У цьому провадженні жодна із встановлених судом обставин не свідчить про те, що засуджений мав право перебувати в день вчинення кримінального правопорушення на чужій земельній ділянці особисто або таке право за його вказівкою мали підпорядковані йому особи. Суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що викрадення майна з території, огорожа якої об`єктивно перешкоджає вільному доступу сторонніх осіб, охоплюється ознакою «проникнення», обов`язковою ознакою якого є незаконність, тобто відсутність у особи права перебувати у місці, де знаходиться майно.
З повним текстом постанови ККС ВС можна ознайомитися за цим посиланням.