ВС висловився щодо обов’язку надання житлового приміщення взамін зруйнованого

Особа звернувся з позовом до міської ради про надання житлового приміщення взамін зруйнованого. Позивач зазначав, що після відбуття покарання прибув за адресою реєстрації місця проживання, проте виявилося, що будинок знесений.

Позивач вказував на порушення пункту 7 статті 71 Житлового Кодексу України та статті 47 Конституції України та зазначав, що органи міської влади повинні були надати житло з урахуванням норм житлової площі, встановленої ЖК Української PCP, враховуючи його права як мешканця квартири у знесеному будинку.Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про відмову у задоволенні позову, з огляду на недоведеність позовних вимог.

Суди зазначали про те, що позивач на квартирному обліку в Управлінні обліку та розподілу житлової площі Департаменту житлового господарства міської ради не знаходиться, а тому його вимоги надати йому ізольоване жиле приміщення взамін зруйнованої квартири з урахуванням норм, встановлених житловим законодавством України є передчасними.

Касаційний цивільний суд ВС не погодився з такими висновками, скасував постанову апеляційного суду, а справу направив на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

ВС зауважив, що судами не враховано, що позивач у цій справі не порушував питання про покращення житлових умов з порушенням правил черговості, а посилався на те, що його житло є зруйнованим, а він є соціально незахищеним і відповідно на підставі статті 112 ЖК УРСР має право на належне житло, гарантоване Конституцією України.

Так, статтею 110 ЖК УРСР визначено, що громадяни виселяються з жилих будинків державного і громадського житлового фонду з наданням іншого благоустроєного жилого приміщення, якщо: будинок, у якому знаходиться жиле приміщення, підлягає знесенню; будинок (жиле приміщення) загрожує обвалом; будинок (жиле приміщення) підлягає переобладнанню в нежилий.
Відповідно до статті 112 ЖК УРСР, якщо будинок (жиле приміщення) загрожує обвалом, громадянам, виселюваним з цього будинку (жилого приміщення), інше благоустроєне жиле приміщення залежно від належності будинку надається виконавчим комітетом місцевої Ради народних депутатів чи державною, кооперативною або іншою громадською організацією, а в разі неможливості надання жилого приміщення цією організацією - виконавчим комітетом місцевої Ради народних депутатів.
А відповідачем не надано доказів на підтвердження факту забезпечення позивача житлом.

ВС нагадав, що відповідно до практики ЄСПЛ втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла. Концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві. Враховуючи, що виселення є серйозним втручанням у право особи на повагу до її житла, Суд надає особливої ваги процесуальним гарантіям, наданим особі в процесі прийняття рішення. Зокрема, навіть якщо законне право на зайняття приміщення припинено, особа вправі мати можливість, щоб співрозмірність заходу була визначена незалежним судом у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції. Відсутність обґрунтування в судовому рішенні підстав застосування законодавства, навіть якщо формальні вимоги було дотримано, може серед інших факторів братися до уваги при вирішенні питання, чи встановлено справедливий баланс заходом, що оскаржується (KRYVITSKA AND KRYVITSKYY v. UKRAINE, № 30856/03, § 41, 44, ЄСПЛ, від 02 грудня 2010 року) (постанова ВС від 03.11.2021 у справі № 640/15036/18).

Джерело: Українське право