Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
Особа звернулася до суду з позовом про поновлення на роботі, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу.
Особу було звільнено відповідно до пункту 1 статті 40 КЗпП України у зв`язку зі скороченням Позивач вважала звільнення незаконним, оскільки вона має переважне право на залишення на роботі.
Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли протилежних висновків щодо задоволення позовних вимог. Так, суд першої інстанції зазначив, що позивач була звільнена з роботи без законних на те підстав.
Апеляційний суд дійшов висновку, що під час звільнення позивача було дотримано всі вимоги діючого законодавства, яке регулює порядок звільнення працівників у разі зміни або скорочення штатного розпису.Касаційний цивільний суд ВС визнав законним рішення суду першої інстанції, а постанову апеляційного суду скасував.
ВС вказав, що відповідно до статті 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.
Частини 2, 3 статті 42 КЗпП України визначають обставини, які мають враховуватись в разі вирішенні питання про залишення на роботі працівника при рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації.
Так, при вивільненні працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці в першу чергу підлягає оцінці кваліфікація та продуктивність праці працівників, що підлягають скороченню. І лише за умови рівноцінності кваліфікації та продуктивності праці перевагу на залишення на роботі мають працівники, перелічені у частині другій статті 42 КЗпП України.
За змістом статті 42 КЗпП України коло працівників, серед яких визначаються особи, які мають переважне право на залишення на роботі, та які не мають такого права, стосується всіх працівників, які займають таку ж посаду.
При визначенні працівників з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці, використовуються ознаки, які в сукупності характеризують виробничу діяльність працівників: наявність певної освіти, стаж і досвід роботи, ставлення до роботи, якість виконуваної роботи тощо.
ВС зауважив, що для висновку про наявність переваги в залишенні на роботі працівника перш за все повинно бути з`ясовано чи є рівними кваліфікація та продуктивність праці вивільненого працівника порівняно із залишеним на роботі, за яким власником визнане переважне право.
Оскільки позивач має більш високу кваліфікацію порівняно з іншим працівником, ВС не погодився з висновком апеляційного суду про те, звільнення позивачки відбулося із дотриманням положень статті 42 КЗпП України.
Тому ВС зазначив, що позивач була звільнена із займаної посади без достатніх підстав, а саме без урахування відповідачем переважного права позивача на залишення на роботі, а суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про поновлення її на роботі (постанова від 09.12.2020 у справі №720/430/19).
_03_03.png)
