Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
Працівник через активні бойові дії був змушений переїхати та працевлаштуватися в одному з міст Центральної України. Наприкінці 2023 року взяв щорічну основну відпустку на 14 календарних днів і поїхав у місто, де раніше проживав на Херсонщині, щоб спробувати перевезти стареньку матір. Це місто знаходиться на тимчасово окупованій території України. Там чоловік потрапив у полоні, і був позбавлений особистої свободи на 13 місяців. Після визволення з полону, працівник пройшов медичну та реабілітаційну допомогу, повернувся в місто, де працював.
Роботодавець відмовив йому в продовженні відпустки після надання документів виданих чоловіку, які підтверджують факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України. Також, працівникові було відмовлено в зарахуванні часу до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку, коли він був позбавлений особистої свободи.Фахівець управління Держпраці пояснила керівникові підприємства та працівнику, що гарантії соціального і правового захисту осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, та членів їхніх сімей визначає Закон України від 26 січня 2022 року № 2010-IX «Про соціальний і правовий захист осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, та членів їхніх сімей» (далі — Закон № 2010), пункт 61 статті 9 та пункт 5 статті 11 Закону України від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР «Про відпустки» (далі — Закон № 504) та стаття 119-1 Кодексу законів про працю України (далі — КЗпП).
Так, статтею 11 Закону № 2010 та статтею 119-1 КЗпП передбачено, що за особою, стосовно якої встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, зберігається місце роботи (посада) протягом усього періоду позбавлення особистої свободи, а також протягом шести місяців з дня звільнення, у разі проходження такою особою заходів з медичної, реабілітаційної, у тому числі психологічної, допомоги, санаторно-курортного лікування, інших відновлювальних (пост ізоляційних, реінтеграційних) заходів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 61 статті 9 Закону № 504 передбачено, що до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку, зараховується час, коли працівник, стосовно якого згідно із Законом № 2010 встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, фактично не працював у зв’язку з позбавленням особистої свободи, але за ним зберігалося місце роботи (посада) і йому не виплачувалася заробітна плата.
Пунктом 5 статті 11 Закону № 504 передбачено, що щорічна відпустка на вимогу працівника повинна бути перенесена на інший період у разі встановлення згідно із Законом № 2010 факту позбавлення працівника особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України.
Отже, щорічна відпустка працівникові має бути перенесена на інший період, або продовжена в разі встановлення, згідно із Законом № 2010, факту позбавлення працівника особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України. А весь період позбавлення особистої свободи, а також протягом шести місяців з дня звільнення, у разі проходження такою особою заходів з медичної, реабілітаційної, у тому числі психологічної, допомоги, санаторно-курортного лікування, інших відновлювальних (постізоляційних, реінтеграційних) заходів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, повинен бути зарахований до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку.
Зауважимо, дія статті 11 Закону № 2010 не поширюється на осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, з числа військовослужбовців.
_03_03.png)
